Головна | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід | RSSВівторок, 23.04.2019, 21:08

  • Костянтинівський НВК "ЗОШ-ДНЗ"
  • Костянтинівський НВК "ЗОШ-ДНЗ"
  • Костянтинівський НВК "ЗОШ-ДНЗ"
  • Костянтинівський НВК "ЗОШ-ДНЗ"
  • Костянтинівський НВК "ЗОШ-ДНЗ"
Меню Сайта

Количество посещений сайта
счетчик посещений
Программи
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 214
Пошук
Дні тижня
Час життя сайту

Сторінка психолога

 

Чому діти брешуть?

Мабуть, неможливо знайти жодної дорослої людини, яка, хоч зрідка, не вдаваася б до обману. Це ж можна сказати і про дітей. Однак дитяча брехня може бути різною і дуже важливо щоб вона не переросла в звичку.

На жаль, рано чи пізно кожні батьки стикається з дитячою брехнею. Піймавши свою, здавалося б, саму щиру і чесну дитину на брехні, більшість дорослих просто впадають в ступор. Їх починають долати побоювання, що це може перетворитися на звичку або навіть стати небезпечним. Однак не варто відразу піддаватися паніці, згідно твердженням психологів, при правильному вихованні, подібні проблеми цілком можуть вирішитися найсприятливішим чином.

Приблизно до чотирьох років практично кожен малюк іноді прибріхує по дрібницях, оскільки в цьому віці він ще повністю не усвідомлює різницю між поганим і хорошим. Така поведінка вважається однією зі складових дитячого розвитку, своєрідним показником зростаючого інтелекту. Виверти і вигадки дитини, є тільки більш логічними і зрілими формами впливу на інших, вони замінюють, властиві немовляті, стилі емоційного тиску, такі як сльози, істерики або випрошування. За допомогою перших вигадок і фантазій крихітка намагається обійти заборони і обмеження дорослих. З віком у дітей стає все більше приводів для обману, а брехня все витонченіша. Що ж робити в таких ситуаціях батькам і як не дати своєму малюкові перетворитися на патологічного брехуна? Для початку необхідно розібратися, чому діти брешуть і тільки потім починати які-небудь заходи.

Мотиви дитячої брехні:

  • прагнення уникнути покарання;
  • прагнення здобути те, чого іншим шляхом не отримаєш;
  • самозахист або захист друзів від неприємностей;
  • прагнення завоювати визнання та інтерес з боку оточуючих;
  • бажання не створювати незручної ситуації;
  • бажання уникнути сорому;
  • охорона особистого життя;
  • прагнення довести свою перевагу над тим, хто має владу.

Існує багато видів брехні. Можна розглянути деякі з них, які найчастіше використовують діти. Види брехні:

  • Егоїстична - викликана суто особистими інтересами;
  • Фантастична - проявляється в більшості випадків в грі, близька до вигадки;
  • Брехня в ім'я порятунку. Ви думаєте, чи може дитина збрехати, в ім'я блага, щоб когось врятувати? Звичайно, може, навіть в ранньому віці.
  • Брехня - помста. Діти через образу на батьків, через те, що, як йому здається, що його не люблять, починають брехати. Дитина хоче звернути на себе увагу, навіть якщо її будуть за це сильно лаяти, але вона доб'ється свого і буде шалено рада цьому.
  • Невмотивована брехня - брешуть скрізь і всім, не замислююся про те, добре чи погано і що їм буде за це. Зазвичай така брехня присутня в сім'ях, де брешуть відразу кілька дітей або брешуть батьки. Це може бути так само пов'язано зі спадковістю.
  • Патологічна - обманювати для того, щоб обманювати, цей вид брехні властивий тим, хто любить прикрасити своє життя, а згодом - надати їй значимість.

Дитина чесна зі своїми батьками тільки тоді, коли:

1. Довіряє їм.

2. Не боїться їх гніву чи осуду.

3. Впевнена, щоб не сталося, його (її) не принизять як особистість.

4. Обговорювати будуть не її, а вчинок, який потрібно виправити.

5. Допоможуть, підтримають, коли їй погано.

6. Дитина твердо знає, що Ви на її боці.

7. Впевнена, якщо накажуть, то мудро, справедливо.

Що робити, якщо малюк обманює?

• Намагайтеся зрозуміти причину.

• Не сваріть, навіть якщо піймали на брехні.

• Не намагайтеся будь-як «вирвати» зізнання.

• Якщо дитина сама визнала свою провину, обов'язково похваліть її.

• Обговоріть ситуацію з малюком наодинці і намагайтеся разом знайти вихід.

• Краще не розповідайте про це нікому, тому що маляті буде неприємно слухати, що обговорюють його промахи.

• Не порівнюйте дитину з іншими дітьми,— це не матиме користі.

• Демонструйте позитивний приклад — будьте щирим із дитиною в почуттях і вчинках.

Рекомендації батькам та педагогам як поводити себе з дитиною, яка бреше.

З усіх виховних методів щодо розвитку правдивості й порядності самим дієвим є особистий приклад. Батьки та педагоги повинні бути чесними з дітьми навіть у дрібницях.

Зверніть увагу на оточення дитини – його товаришів, друзів, на їхні взаємини. Якщо спілкування з ними негативно впливає на вашу дитину, слід їй це пояснити. Які передачі по телевізору дивиться дитина, яка інформація потрапляє до неї з комп’ютера, з літератури. Як крайній засіб – зміна середовища.

Брехня дітей може свідчити про порушення у взаєминах з дорослими. Варто змінити стиль спілкування з дитиною, усунути причини, що змушують її обманювати, і брехливість зведеться до безпечного мінімуму. В іншому випадку вона пустить коріння і стане справжнім лихом і для дитини, і для оточуючих.

Ні в якому разі не починайте розмову з погроз та криків. Якщо вчинок дитини вивів вас з рівноваги, то спочатку заспокойтесь, і тільки потім приступайте до спокійного обговорення ситуації.

Несправедливість дуже сильно ранить дитячу душу. Тому слід пам’ятати, що якою б очевидною не була провина дитини, завжди залишається вірогідність несправедливого звинувачення.

Якщо дитина почала брехати, запитайте себе: чи не сильно жорстоко ви її наказуєте, чи завжди ви справедливі до неї? Можливо, дитина лише захищається таким способом.

Якщо вам не вдалося виконати те, що ви обіцяли дитині, обов’язково поясніть їй причини цього і вибачтесь. Не слід соромитися просити пробачення у дитини – так ви встановлюєте довірливі відносини. Обманюючи довіру дитини, ми втрачаємо її відвертість і провокуємо на брехливу поведінку. Вона може відплатити нам тією ж монетою.

Але слід бути обережними – щоб не втратити довіру дитини, не треба дуже жорстко контролювати кожен її крок.

Коли діти впевнені у вашій любові і доброму ставленні до них, то й менше причин говорити неправду. Іноді досить лише уважно вислухати дитину, і вона зрозуміє, що не самотня, що на вас можна розраховувати.

Також важливим є підготовка дитини до того, що вона може зустрітись з обманом поза сім’єю. Дитину ввести в оману можуть як однолітки, так і дорослі люди. І їй буде важко зрозуміти це. Поясніть, що так буває, що й серед дорослих, на жаль, зустрічаються безвідповідальні люди. Навчіть дитину остерігатися таких людей.

Бажаємо успіхів!

Рекомендації батькам щодо готовності дітей до школи

  • Щоденно приділяйте увагу своїй дитині – займайтеся з нею. Формуйте позитивне ставлення до школи, виявляйте інтерес до справ та успіхів дитини, формуйте адекватну самооцінку.

  • Не  перевантажуйте дитину надмірними заняттями, чергуйте їх з грою, навчайте етичних норм спілкування з однолітками та дорослими, привчайте самостійно долати труднощі, які під силу подолати 6-річній дитині.

  • Сприяйте підвищенню самооцінки дитини: частіше хваліть, але не за здібності, а за зусилля, старання. Не використовуйте у вихованні сатири та критики – краще разом з дитиною проаналізуйте ситуацію і знайдіть шляхи вирішення, пам'ятайте, що кожна людина має право на помилку.

  • Позитивно ставтеся до дитини, не ігноруйте її почуттів. Не  порівнюйте дитину з оточенням, бо всі діти різні. Оцінюйте тільки дію, вчинок, а не всю особистість.

  • Не соромте прилюдно, не принижуйте гідності, не вимагайте прилюдного каяття. Пояснюйте дитині, що нема дітей кращих чи гірших – всі різні і ставитися до всіх слід як до особистостей. Слід знайомити дитину з різноманіттям навколишнього світу, говорити про те, що кожна людина – унікальна, і вона теж.

  • Якщо дитина тривожна – виявіть причину надмірної тривоги, обговоріть з дитиною ситуацію. Дитина повинна знати, що вона вам не байдужа і зможе знайти підтримку та допомогу.

  • Намагайтеся при дитині не сваритися, не створювати психотравмуючих ситуацій.

  • Допомагайте дитині виявляти свої здібності і таланти, нехай частіше займається улюбленою справою – малюванням, танцями, співом, спортом тощо.

  • Вивчіть з дитиною домашню адресу, як дитину звуть на ім’я та по-батькові, прізвища та ім’я батьків і де вони працюють.

  • Навчіть орієнтуватися у просторі та часі – де ліва сторона, де права; де верх і низ; коли буває ранок, день, вечір та ніч; коли буває зима, весна, літо, осінь.

  • Читайте оповідання та казки, які стимулюють інтерес дитини до школи, до навчальної діяльності та обговорюйте прочитане.

  • Тренуйте дитину креслити лінії, палички, кружечки та інші фігури. Показуйте, як виглядають букви та цифри (нехай дитина відтворює їх на папері), вчіть рахувати від 1 до 10 і навпаки. 

  • Частіше грайте з дитиною, залучайте її до сімейних справ. Дотримуйтесь  режиму дня – дитині буде легше адаптуватися у школі.

  • Виховуйте у дитини самостійність і відповідальність, формуйте потребу в знаннях. Підтримуйте інтерес дитини до навчання постановкою нових завдань та питань.

  • Будьте зразком у поведінці. Вимагайте від своєї дитини не більше, ніж від себе самого. Частіше згадуйте себе у дошкільному віці – це сприяє кращому розумінню вашої дитини.

 

Любіть  дитину безумовною любов'ю, приймайте її такою, якою вона є.

Криза трьох років

Криза трьох років — це рубіж між раннім дошкільним віком — один з найбільш складних моментів у житті дитини. Це розпад, перегляд старої системи соціальних відносин. Як вважав Д.Б. Ельконін, криза 3 років — це криза соціальних стосунків, а будь-яка криза стосунків є кризою виділення свого "Я".

Зміна позиції дитини, ріст її самостійності і активності, вимагають від близьких дорослих своєчасної перебудови стосунків. Якщо ж нові стосунки з дитиною не складаються, її ініціатива не заохочується, самостійність постійно обмежується, у дитини, виникають безпосередньо кризові явища, що проявляються у взаєминах з дорослими, а іноді і з однолітками.

Досягнувши трирічного віку, малюк починає усвідомлювати, що він особистість. Це проявляється виникненням в мові слова «Я». Якщо дитина раніше без проблем говорила про себе в третій особі, називаючи себе по імені, наприклад, «Катя хоче їсти», то тепер це відбувається все рідше і рідше. Тепер при погляді на своє відображення в дзеркалі або на фото, дитина з впевненістю вимовляє: «Це Я».

Ознаки кризи трьох років

  • Впертість. Висловивши якесь бажання або думку, малюк буде наполягати на своєму до останнього, причому, навіть якщо це бажання у нього вже давно пропало. Зазвичай переконати впертого не допомагають ніякі вмовляння і обіцянки чогось більш вартісного. Таким чином малюк хоче зрозуміти, що з його думкою рахуються.
  • Негативізм. Мається на увазі прагнення дитини суперечити і робити все не так, як йому говорять. Наприклад, малюк може дуже хотіти піти на прогулянку або помалювати, але відмовиться від цього лише тому, що пропозиція надійшла від дорослого. Але така поведінка зовсім не є пустощами або непослухом. Дитина так поводиться зовсім не тому, що їй подобається така поведінка - так вона намагається захистити своє «Я».
  • Прагнення до самостійності. Дитина прагне все робити і вирішувати самостійно. На перший погляд це непогано, однак вікова криза у трирічних дітей робить цю рису надмірною, неадекватною до їх можливостей. Тому таку самостійність правильніше назвати скоріше свавіллям.
  • Знецінення. Все, що колись дитині було дорогим або цікавим, може втратити будь-який сенс. Причому, це стосується не тільки речей або улюблених занять, змінитися може поведінка і навіть ставлення до близьких. У цей період батьки для малюка можуть «стати злими», мила сусідка, яку він раніше з радістю зустрічав - противною, улюблена м'яка іграшка - поганою і т. д. Нерідко діти починають обзиватися або лаятися.
  • Деспотичність. Дитина вказує оточуючим, що ті повинні робити або як себе вести і вимагає, щоб їй підкорялися. Наприклад, малюк вирішує, хто повинен піти, а хто залишитися, що він буде одягати, їсти або робити.

Як поводитися з дитиною

Зміни в поведінці дитини, причому часом дуже великі, нерідко викликають подив у батьків. Дуже важливо не реагувати на них жорстко, постійно караючи дитину. У подібній ситуації необхідно зрозуміти, що це нормальний розвиток дитини в 3 роки. У цей період основним завданням батьків є – підтримати дитину та допомогти максимально безболісно його подолати.

Надайте дитині свободу вибору. Діти в три роки чекають від оточуючих, а особливо від батьків визнання їх самостійності і незалежності, навіть не дивлячись на те, що самі до цього ще не готові. Тому для дитини в цьому віці дуже важливо щоб з нею радилися і цікавилися її думкою. Не ставте малюкові ультиматумів, будьте винахідливими. Наприклад, якщо дитина виявляє бажання одягатися самостійно, нехай, в цьому немає нічого поганого, просто передбачте це і почніть збиратися на 15-20 хвилин раніше. Непогано працює прийом переключення уваги. Наприклад, ви збираєтеся до родичів, але підозрюєте, що на вашу пропозицію малюк може відповісти відмовою, тоді просто запропонуйте дитині вибрати одяг, в якому він поїде в гості. У підсумку ви перемикаєте увагу малюка на вибір одягу, і він не буде обдумувати їхати йому з вами чи ні.

Дайте малюкові відчути себе самостійним. Завжди криза трьох років у дитини проявляється збільшеною самостійністю. Малюк намагається все робити сам, навіть не дивлячись на те, що його можливості далеко не завжди відповідають його бажанням. Батькам необхідно поставитися з розумінням до подібних прагнень. Постарайтеся проявляти більше гнучкості у вихованні, не бійтеся розширити обов'язки і права дитини, дайте відчути самостійність, звичайно, тільки в розумних межах, певні межі, все ж, повинні існувати. Просіть іноді про допомогу або давайте якісь прості доручення. Якщо ви бачите, що малюк намагається щось зробити сам, але не може з цим впоратися, ненав'язливо допоможіть йому.

Навчіться відмовляти. Відмовляти можуть далеко не всі батьки. Проте, вміти говорити чітке «ні» - необхідно кожному дорослому. В будь-якій сім'ї повинні бути встановлені межі, за які виходити ніяк не можна і дитина має про них знати.

Що батькам робити не варто

Щоб ваш чудовий малюк не виріс занадто впертим і неконтрольованим або, навпаки, малоініціативним і безвольним, ніколи не показуйте йому, що його думка нічого не значить і абсолютно вас не хвилює. Не придушуйте прагнення до самостійності, обов'язково довіряйте дитині посильні справи. Також не варто постійно кричати на дитину і стояти на своєму, намагаючись зламати її впертість. Це може привести або до того, що дитина просто перестане вас чути, або до виникнення заниженої самооцінки.

Криза трьох років - це, напевно, не перше і не останнє випробування з яким доведеться зіткнутися кожному з батьків. Дуже важливо в цей період не втрачати самоконтролю і щиро любити свою дитину, не залежно від її вчинків.

 

 Казка в житті дитини

Казка — це вид художньої прози, що походить від народних переказів, порівняно коротка розповідь про фантастичні події та персонажів. Казка - це усно-поетична розповідь, яка в тій чи іншій мірі містить фантастичний вимисел.

Казка є невід'ємним елементом у вихованні дітей. Вона доступною мовою вчить дітей життя, розповідає про добро і зло. Ролі дитячих казок у розвитку дітей багатогранні. Від розвитку фантазії до розвитку правильного мовлення. З казкою дитина пізнає світ, вчиться думати, аналізувати, запам’ятовувати, розповідати, переказувати, фантазувати.

Казка навчає і виховує. Казка – це одночасно урок і гра, розвага і корисний досвід. Не менш важливу роль у житті дітей відіграють байки та легенди. Читати байки можна навіть дітям дошкільного віку. Їх тематика: дружба, вірність, уміння допомогти в біді.

Разом із легендами діти поринають у світ героїв і вірувань попередніх поколінь, починають розуміти культуру і традиції власного народу. Тому читати легенди дітям не просто можна, а потрібно.

Нажаль, не всі дорослі люблять читати дітям. Адже потрібно потратити багато сил та часу, щоб дитина вгомонилася, всілася і захотіла послухати. Значно простіше включити телевізор. Але і користі від телевізора значно менше.

Читаючи і розповідаючи казки, ми розвиваємо внутрішній світ дитини. Діти, яким з раннього дитинства читалися казки, швидше починають говорити, правильно висловлюючись. Казка допомагає формувати основи поведінки і спілкування. Роль дитячих казок - розвивати фантазію і уяву дитини, а так само його творчий потенціал.

Казки розширюють пізнання дітей. Форма сприйняття добра і зла у дорослих не є подібною. Діти не можуть сприймати інформацію в такій формі, їм необхідна образність, гра. Дитина, представивши образи, вчиться розуміти внутрішній світ героїв, співпереживати їм і вірити в сили добра. Роль дитячих казок не обмежується тільки приємним проведенням часу. Казки можна розглядати як спосіб зняття тривоги у дитини.

За допомогою казок можна допомагати долати негативні сторони, що формуються. Вибираючи казку для дитини, обов'язково треба враховувати особливості психоемоційного розвитку вашого малюка.

Дитячі казки розширюють словниковий запас малюка, допомагають правильно будувати діалог, розвивають зв'язну логічну мову. Не менш важливо зробити мову дитини емоційною, красивою, образною. Формується уміння ставити запитання. Казка ще повинна сприяти спілкуванню.

У казках закладена багатовікова народна мудрість. Дуже часто казки звинувачують у жахливій реалістичності. Жорстокі дії, які бачить дорослий, дитина сприймає образно. Якщо дитина, неодноразово, бачила сцени насильства по телевізору, то вона не зможе це образно сприймати в казках. Потрібно роз'яснити дитині, що погане повинно загинути. У казках завжди перемагає добро - це дуже важливо у вихованні дітей на казках. Тоді їй легше буде справлятися з життєвими труднощами. Життя внесе свої корективи, але в підсвідомості нічого не пропадає.

Казка є одним з найбільш доступних засобів, для повноцінного розвитку дитини. Не потрібно применшувати роль дитячих казок у вихованні дітей. Якщо правильно підібрати казки з віковими особливостями дітей, можна позитивно впливати на емоційний стан дитини. Коригувати і покращувати її поведінку.

Метою казок має бути розвиток в дитині даних від природи емоцій. Дія таких книг має бути направлено на розвиток почуттів дітей, а не на їх розум. Якщо звертати увагу на нелюбих і улюблених героїв дитини, можна вчасно виявити і скоригувати можливі психологічні проблеми дитини. Фантазію дитини легко направити як у позитивний, так і в негативне русло розвитку. Починати краще з чарівних казок, що мають простий сюжет. Виховання казкою має сприяти вихованню впевненості в собі і своїх силах.

 

Для читання казок важливо вибрати правильний час, коли дитина буде спокійною і в доброму гуморі. Можна робити це перед сном, коли є час обговорити казку. Читати потрібно із задоволенням і не відволікатися, це принесе більше користі і позитивних емоцій. Одну й ту ж казку можна читати дитині багато разів, це допоможе їй зрозуміти її сенс.

Коли ж починати читати? Спеціалісти радять розпочати з народження дитини. Сам процес заспокоює і маму, і малюка. Для цього періоду підійдуть віршики і добрі неемоційні короткі казочки, зорієнтовані на звуконаслідування (мур-мяу, гав-гав тощо). Читати слід без поспіху і спокійно. Дитина ще поки не розуміє, що їй говорять, але добре вловлює інтонації.

Відповідно до дорослішання малюка, необхідно підбирати довші казки із складнішим сюжетом і більшою кількістю героїв. У перелік книжок для читання варто включати літературні казки. Спочатку дітлахи вбирають інформацію про найпростіші цінності і поняття разом із материнськими пісеньками, віршиками, приказками. Трохи пізніше, після двох років, починається справжнє виховання казкою.

Після чотирьох років час вводити у світ дитини емоційні відтінки, яскраві події, боротьбу добра і зла. У цьому віці буде цікаво слухати історії, головним героєм котрих буде такий самий малюк. Створюючи особливий сюжет, візьміть за основу ситуацію з життя дитини. До прикладу, якщо хочете навчити доньку чи сина допомагати мамі, придумайте або прочитайте казку, із якої дитина зрозуміє, наскільки це добре і чому.

У період з п’яти років у дітей формується особисте ставлення до нашого світу та людей, закладаються задатки поведінки у дорослому житті. Для дітей до шести років краще обрати книжку із великою кількістю яскравих ілюстрацій. Не потрібно, щоб розповідь була дуже довгою. Особливо дітям дошкільного віку подобаються казки. Казка займає настільки важливе місце в житті дитини, що деякі дослідники називають дошкільний вік «віком казок».

Після шести років можна читати казки складніші і довші з наявністю чіткого сюжету. Бажані герої — люди чи тварини. Заохотити дитину молодшого шкільного віку до читання допоможе приклад батьків. Оскільки дитина у всьому вас копіює, то від того, як часто маля бачить із книгою маму і тата залежить ймовірність, як скоро ви побачите з книгою його.

Казки бувають народними та авторськими. Народна казка — найдавніший вид казок. Їх особливістю є відсутність особи автора. Народні казки — це витвір усього суспільства. Звичайно, що кожна казка в основі має розповідь, яку розповіла певна людина, але з з того часу ця казка, як правило, переказується великою кількістю людей і досить сильно змінюється.

У кожного народа є свої казки, збірки так і називаються – українські народні казки, російські народні казки, англійські народні казки, німецькі народні казки тощо. Є також народні казки в обробці якогось автора.

Найвідоміші збірки казок: арабські — «Тисяча й одна ніч»; німецькі — братів Грімм; російські — О. Н. Афанасьєва.

Авторська казка — казка, створена одним чи декількома авторами, імена яких, як правило, відомі.

Найвідоміші автори літературних казок: Ш. Перро, Г. Андерсен, В. Гауфф, О.Пушкін, Леся Українка, Наталя Забіла, Іван Франко, Василь Сухомлинський, Марійка Підгірянка.

Не дивлячись на те, що казка — це придумана історія, вона зберігає у собі диво, здатне зачарувати кожну дитину, адже кожна історія відкриває цілий світ. Світ із чарами, з неймовірними пригодами, зі страшними таємницями і благородними героями, з перемогою добра над злом і обов’язково зі щасливим кінцем. Читаючи разом із малюком, щоразу поринаючи у світ чарів, мама і тато також стають добрішими, адже у кожному із нас глибоко в душі живе дитина, що вірить у дива.

Рекомендації  ЩОДО  ПІДГОТОВКИ ДО ВИПРОБУВАНЬ, ТЕСТІВ, ІСПИТІВ

  1. Залишіть для підготовки до випробувань достатньо часу, щоб не виникла ситуація, коли потрібно прочитати ще щось в останню хвилину. Цей підхід дозволить значно підси­лити Вашу впевненість у своїх силах, адже Ви знатимете, що витратили достатньо часу на підготовку й підготувалися добре.
  2. Складіть розклад своєї підготовки до іспитів, тестів,  щоб Ви змогли стежити за часом і моніторити власний прогрес. Залишіть час на відпочинок і розваги, щоб уникнути перевтоми.
  3. Тільки-но Ви помітите, що увага розсіюється, а Ваш мозок почав утомлюватися, влаштуйте короткий відпочинок. Після того, як будете готові  працювати  далі,  повертайтеся до занять.
  4. Експериментуйте із різними методиками підготовки, щоб заняття стали для Вас розвагою і Ваша мотивація зросла.
  5. Не пийте занадто багато кави і газованих напоїв: кофеїн тільки більше збудить Ваш мозок і зробить його менш спри­йнятливим до інформації. Харчуйтеся частіше і правильно – у період активної підготовки до  випробувань Вашому мозку потрібно більше поживних речовин.
  6. Регулярні, але помірні фізичні вправи підсилять Вашу енергію, прояснять мислення і знизять відчуття стресу.
  7. Спробуйте вправи йоги, дихальну гімнастику або інші способи розслаблення й подолання стресу. Вони допоможуть Вам зняти напруження, підсилять концентрацію уваги, а також поліпшать сон.

ЯК ПОВОДИТИСЯ ПІД ЧАС ТЕСТІВ, ІСПИТІВ

  1. Уникайте паніки. Нервуватися перед іспитом — це при­родно, але панікувати — непродуктивно, тому що Ви не зможете мислити чітко.
  2. Найшвидший і най­більш ефективний спосіб подолання відчуття стресу й паніки — це заплющити очі й зробити кілька повіль­них, глибоких вдихів і ви­дихів. Це заспокоїть Вашу нервову систему. Одночас­но можна проговорити про себе кілька разів: «Я спокій­ний і розслаблений» або «Я знаю, що зможу це зро­бити, і зроблю  добре».
  3. Якщо Ви відчуваєте у своїй голові порожне­чу — не панікуйте! Паніка тільки ускладнить процес згадування та сприйнят­тя інформації. Натомість  спробуйте на хвилину зосередитися на повільному, глибокому вдиху. Якщо Ви все ж не можете згадати необхідної інфор­мації, переходьте до іншого питання; поверніться до забутого  пізніше.
  4. Після іспиту не потрібно марно гаяти час, засуджуючи та критикуючи себе за те, що, на Вашу думку, ви зробили не так. Найчастіше власна самооцінка буває найбільш критичною. При­вітайте і похваліть себе за те, що зробили правильно.
  5. Якщо випробування справді змушують Вас почуватися нездоровим, турбують або гнітять, не ховайте своїх почуттів. Поговоріть із ким-небудь  про це. У деяких культурах люди думають, що ділитися своїми почуттями й турботами з іншими — неправильно. Але це єдиний спосіб одержання допомоги й підтримки! В Англії кажуть: «Проблема, якою ти поділився, — вирішена проблема». Отже, Ви обов'язково маєте знайти того, з ким можете поділи­тися своїми турботами. Може, це буде Ваш друг, колега  або член роди­ни. Або директор чи його заступник. Або методист.  Пам’ятайте,  Ви – не один!

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО...

  1.   ...раптом виявилося, що вам попалося питання, з якого Ви можете сказати дуже небагато? Не панікуйте, а одразу по­чинайте записувати все, що колись чули із цього приводу: чи то з телепередачі, чи то  із розмови з колегами чи друзями або з енциклопедії. У процесі написання Ви можете ще щось згадати, можливо, із курсу навчання у інституті або із  прочи­таного. А можна зробити й так. Розділіть лист паперу навпіл. Ліворуч напишіть, наприклад: «Що я знаю» (або просто по­ставте «+»),   а  праворуч — «Що мені невідомо» (або «—»). Смі­ливіше пишіть ліворуч усе, що Вам спадає на думку, — правила, приклади, окремі положення тощо. Нічого, якщо все це буде безладно. Праворуч записуйте питання, «діри», пункти, про які, як вам здається, Ви нічого не можете сказати. Час від часу переглядайте праву частину й викреслюйте все, що згадали. Наприкінці підготовки обов'язково складіть план відповіді: краще відповісти не все, але те, що ви знаєте, викласти чітко й логічно.
  2. ...узагалі нічого не знаєте. Не кажіть про це екзаменатору, а говоріть будь про що, навіть верзіть якусь ахінею, на кшталт: «Перш ніж розповісти про творчість Пушкіна, тре­ба поговорити про принципи поетичної творчості взагалі...». Покажіть, що знаєте хоч щось. Хоча, звісно, краще грати за правилами.
  3. ...на півслові ви забули, про що треба говорити. Насамперед не «губіть голови». Зберігайте спокій, хоча б зовнішній — таке може трапитися з кожним! Повторіть останню фразу, спочатку так само, як і раніше, а потім, якщо зможете, іншими слова­ми. За цей час згадаєте план відповіді: що Ви вже розповіли? Чого стосується ця фраза? У більшості випадків це допомагає. Якщо це так — сміливо відповідайте далі. Якщо ні — подивіть­ся на наступний пункт плану і починайте розповідати його (навіть якщо Вам тільки здається, що цей пункт наступний). Потім наприкінці відповіді завжди можна повернутися до того, що пропустили.
  4. ...Ви вже майже скінчили відповідати, й отут, нарешті, зга­дали, про що хотіли сказати, коли «втратили думку», або про що забули. Нічого страшного. Закінчуйте говорити те, про що говорили, а потім скажіть те, що пропустили. У жодному разі не переривайте відповіді заради цього. Краще нехай про щось Ви скажете пізніше, ніж уся відповідь виявиться нелогіч­ною. Не говоріть: «Так, я ще забула сказати про...». Говоріть, наприклад, так: «А якщо повернутися до (назва пункту плану), я хотіла би додати...» або так: «Крім того, треба сказати, що...», «Варто підкреслити...».
  5. ...Вас не слухають. Не сприймайте це як особисту образу. Відповідайте далі, немов нічого не помітили.
  6. ...екзаменатор у різкій і неприємній формі перериває Вас, вимагає щось уточнити, повторити. Або ще гірше, «кидає» не­
Сайт МіськУО
Зробіть посилання на наш сайт
Калькулятор

Дизайн Костянтинівський НВК © 2019
Безкоштовний хостинг uCoz