Головна | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід | RSSВівторок, 13.11.2018, 05:39

  • Костянтинівський НВК "ЗОШ-ДНЗ"
  • Костянтинівський НВК "ЗОШ-ДНЗ"
  • Костянтинівський НВК "ЗОШ-ДНЗ"
  • Костянтинівський НВК "ЗОШ-ДНЗ"
  • Костянтинівський НВК "ЗОШ-ДНЗ"
Меню Сайта

Количество посещений сайта
счетчик посещений
Программи
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 210
Пошук
Дні тижня
Час життя сайту

Сторінка психолога

Рекомендації батькам щодо готовності дітей до школи

  • Щоденно приділяйте увагу своїй дитині – займайтеся з нею. Формуйте позитивне ставлення до школи, виявляйте інтерес до справ та успіхів дитини, формуйте адекватну самооцінку.

  • Не  перевантажуйте дитину надмірними заняттями, чергуйте їх з грою, навчайте етичних норм спілкування з однолітками та дорослими, привчайте самостійно долати труднощі, які під силу подолати 6-річній дитині.

  • Сприяйте підвищенню самооцінки дитини: частіше хваліть, але не за здібності, а за зусилля, старання. Не використовуйте у вихованні сатири та критики – краще разом з дитиною проаналізуйте ситуацію і знайдіть шляхи вирішення, пам'ятайте, що кожна людина має право на помилку.

  • Позитивно ставтеся до дитини, не ігноруйте її почуттів. Не  порівнюйте дитину з оточенням, бо всі діти різні. Оцінюйте тільки дію, вчинок, а не всю особистість.

  • Не соромте прилюдно, не принижуйте гідності, не вимагайте прилюдного каяття. Пояснюйте дитині, що нема дітей кращих чи гірших – всі різні і ставитися до всіх слід як до особистостей. Слід знайомити дитину з різноманіттям навколишнього світу, говорити про те, що кожна людина – унікальна, і вона теж.

  • Якщо дитина тривожна – виявіть причину надмірної тривоги, обговоріть з дитиною ситуацію. Дитина повинна знати, що вона вам не байдужа і зможе знайти підтримку та допомогу.

  • Намагайтеся при дитині не сваритися, не створювати психотравмуючих ситуацій.

  • Допомагайте дитині виявляти свої здібності і таланти, нехай частіше займається улюбленою справою – малюванням, танцями, співом, спортом тощо.

  • Вивчіть з дитиною домашню адресу, як дитину звуть на ім’я та по-батькові, прізвища та ім’я батьків і де вони працюють.

  • Навчіть орієнтуватися у просторі та часі – де ліва сторона, де права; де верх і низ; коли буває ранок, день, вечір та ніч; коли буває зима, весна, літо, осінь.

  • Читайте оповідання та казки, які стимулюють інтерес дитини до школи, до навчальної діяльності та обговорюйте прочитане.

  • Тренуйте дитину креслити лінії, палички, кружечки та інші фігури. Показуйте, як виглядають букви та цифри (нехай дитина відтворює їх на папері), вчіть рахувати від 1 до 10 і навпаки. 

  • Частіше грайте з дитиною, залучайте її до сімейних справ. Дотримуйтесь  режиму дня – дитині буде легше адаптуватися у школі.

  • Виховуйте у дитини самостійність і відповідальність, формуйте потребу в знаннях. Підтримуйте інтерес дитини до навчання постановкою нових завдань та питань.

  • Будьте зразком у поведінці. Вимагайте від своєї дитини не більше, ніж від себе самого. Частіше згадуйте себе у дошкільному віці – це сприяє кращому розумінню вашої дитини.

 

Любіть  дитину безумовною любов'ю, приймайте її такою, якою вона є.

Криза трьох років

Криза трьох років — це рубіж між раннім дошкільним віком — один з найбільш складних моментів у житті дитини. Це розпад, перегляд старої системи соціальних відносин. Як вважав Д.Б. Ельконін, криза 3 років — це криза соціальних стосунків, а будь-яка криза стосунків є кризою виділення свого "Я".

Зміна позиції дитини, ріст її самостійності і активності, вимагають від близьких дорослих своєчасної перебудови стосунків. Якщо ж нові стосунки з дитиною не складаються, її ініціатива не заохочується, самостійність постійно обмежується, у дитини, виникають безпосередньо кризові явища, що проявляються у взаєминах з дорослими, а іноді і з однолітками.

Досягнувши трирічного віку, малюк починає усвідомлювати, що він особистість. Це проявляється виникненням в мові слова «Я». Якщо дитина раніше без проблем говорила про себе в третій особі, називаючи себе по імені, наприклад, «Катя хоче їсти», то тепер це відбувається все рідше і рідше. Тепер при погляді на своє відображення в дзеркалі або на фото, дитина з впевненістю вимовляє: «Це Я».

Ознаки кризи трьох років

  • Впертість. Висловивши якесь бажання або думку, малюк буде наполягати на своєму до останнього, причому, навіть якщо це бажання у нього вже давно пропало. Зазвичай переконати впертого не допомагають ніякі вмовляння і обіцянки чогось більш вартісного. Таким чином малюк хоче зрозуміти, що з його думкою рахуються.
  • Негативізм. Мається на увазі прагнення дитини суперечити і робити все не так, як йому говорять. Наприклад, малюк може дуже хотіти піти на прогулянку або помалювати, але відмовиться від цього лише тому, що пропозиція надійшла від дорослого. Але така поведінка зовсім не є пустощами або непослухом. Дитина так поводиться зовсім не тому, що їй подобається така поведінка - так вона намагається захистити своє «Я».
  • Прагнення до самостійності. Дитина прагне все робити і вирішувати самостійно. На перший погляд це непогано, однак вікова криза у трирічних дітей робить цю рису надмірною, неадекватною до їх можливостей. Тому таку самостійність правильніше назвати скоріше свавіллям.
  • Знецінення. Все, що колись дитині було дорогим або цікавим, може втратити будь-який сенс. Причому, це стосується не тільки речей або улюблених занять, змінитися може поведінка і навіть ставлення до близьких. У цей період батьки для малюка можуть «стати злими», мила сусідка, яку він раніше з радістю зустрічав - противною, улюблена м'яка іграшка - поганою і т. д. Нерідко діти починають обзиватися або лаятися.
  • Деспотичність. Дитина вказує оточуючим, що ті повинні робити або як себе вести і вимагає, щоб їй підкорялися. Наприклад, малюк вирішує, хто повинен піти, а хто залишитися, що він буде одягати, їсти або робити.

Як поводитися з дитиною

Зміни в поведінці дитини, причому часом дуже великі, нерідко викликають подив у батьків. Дуже важливо не реагувати на них жорстко, постійно караючи дитину. У подібній ситуації необхідно зрозуміти, що це нормальний розвиток дитини в 3 роки. У цей період основним завданням батьків є – підтримати дитину та допомогти максимально безболісно його подолати.

Надайте дитині свободу вибору. Діти в три роки чекають від оточуючих, а особливо від батьків визнання їх самостійності і незалежності, навіть не дивлячись на те, що самі до цього ще не готові. Тому для дитини в цьому віці дуже важливо щоб з нею радилися і цікавилися її думкою. Не ставте малюкові ультиматумів, будьте винахідливими. Наприклад, якщо дитина виявляє бажання одягатися самостійно, нехай, в цьому немає нічого поганого, просто передбачте це і почніть збиратися на 15-20 хвилин раніше. Непогано працює прийом переключення уваги. Наприклад, ви збираєтеся до родичів, але підозрюєте, що на вашу пропозицію малюк може відповісти відмовою, тоді просто запропонуйте дитині вибрати одяг, в якому він поїде в гості. У підсумку ви перемикаєте увагу малюка на вибір одягу, і він не буде обдумувати їхати йому з вами чи ні.

Дайте малюкові відчути себе самостійним. Завжди криза трьох років у дитини проявляється збільшеною самостійністю. Малюк намагається все робити сам, навіть не дивлячись на те, що його можливості далеко не завжди відповідають його бажанням. Батькам необхідно поставитися з розумінням до подібних прагнень. Постарайтеся проявляти більше гнучкості у вихованні, не бійтеся розширити обов'язки і права дитини, дайте відчути самостійність, звичайно, тільки в розумних межах, певні межі, все ж, повинні існувати. Просіть іноді про допомогу або давайте якісь прості доручення. Якщо ви бачите, що малюк намагається щось зробити сам, але не може з цим впоратися, ненав'язливо допоможіть йому.

Навчіться відмовляти. Відмовляти можуть далеко не всі батьки. Проте, вміти говорити чітке «ні» - необхідно кожному дорослому. В будь-якій сім'ї повинні бути встановлені межі, за які виходити ніяк не можна і дитина має про них знати.

Що батькам робити не варто

Щоб ваш чудовий малюк не виріс занадто впертим і неконтрольованим або, навпаки, малоініціативним і безвольним, ніколи не показуйте йому, що його думка нічого не значить і абсолютно вас не хвилює. Не придушуйте прагнення до самостійності, обов'язково довіряйте дитині посильні справи. Також не варто постійно кричати на дитину і стояти на своєму, намагаючись зламати її впертість. Це може привести або до того, що дитина просто перестане вас чути, або до виникнення заниженої самооцінки.

Криза трьох років - це, напевно, не перше і не останнє випробування з яким доведеться зіткнутися кожному з батьків. Дуже важливо в цей період не втрачати самоконтролю і щиро любити свою дитину, не залежно від її вчинків.

 

 Казка в житті дитини

Казка — це вид художньої прози, що походить від народних переказів, порівняно коротка розповідь про фантастичні події та персонажів. Казка - це усно-поетична розповідь, яка в тій чи іншій мірі містить фантастичний вимисел.

Казка є невід'ємним елементом у вихованні дітей. Вона доступною мовою вчить дітей життя, розповідає про добро і зло. Ролі дитячих казок у розвитку дітей багатогранні. Від розвитку фантазії до розвитку правильного мовлення. З казкою дитина пізнає світ, вчиться думати, аналізувати, запам’ятовувати, розповідати, переказувати, фантазувати.

Казка навчає і виховує. Казка – це одночасно урок і гра, розвага і корисний досвід. Не менш важливу роль у житті дітей відіграють байки та легенди. Читати байки можна навіть дітям дошкільного віку. Їх тематика: дружба, вірність, уміння допомогти в біді.

Разом із легендами діти поринають у світ героїв і вірувань попередніх поколінь, починають розуміти культуру і традиції власного народу. Тому читати легенди дітям не просто можна, а потрібно.

Нажаль, не всі дорослі люблять читати дітям. Адже потрібно потратити багато сил та часу, щоб дитина вгомонилася, всілася і захотіла послухати. Значно простіше включити телевізор. Але і користі від телевізора значно менше.

Читаючи і розповідаючи казки, ми розвиваємо внутрішній світ дитини. Діти, яким з раннього дитинства читалися казки, швидше починають говорити, правильно висловлюючись. Казка допомагає формувати основи поведінки і спілкування. Роль дитячих казок - розвивати фантазію і уяву дитини, а так само його творчий потенціал.

Казки розширюють пізнання дітей. Форма сприйняття добра і зла у дорослих не є подібною. Діти не можуть сприймати інформацію в такій формі, їм необхідна образність, гра. Дитина, представивши образи, вчиться розуміти внутрішній світ героїв, співпереживати їм і вірити в сили добра. Роль дитячих казок не обмежується тільки приємним проведенням часу. Казки можна розглядати як спосіб зняття тривоги у дитини.

За допомогою казок можна допомагати долати негативні сторони, що формуються. Вибираючи казку для дитини, обов'язково треба враховувати особливості психоемоційного розвитку вашого малюка.

Дитячі казки розширюють словниковий запас малюка, допомагають правильно будувати діалог, розвивають зв'язну логічну мову. Не менш важливо зробити мову дитини емоційною, красивою, образною. Формується уміння ставити запитання. Казка ще повинна сприяти спілкуванню.

У казках закладена багатовікова народна мудрість. Дуже часто казки звинувачують у жахливій реалістичності. Жорстокі дії, які бачить дорослий, дитина сприймає образно. Якщо дитина, неодноразово, бачила сцени насильства по телевізору, то вона не зможе це образно сприймати в казках. Потрібно роз'яснити дитині, що погане повинно загинути. У казках завжди перемагає добро - це дуже важливо у вихованні дітей на казках. Тоді їй легше буде справлятися з життєвими труднощами. Життя внесе свої корективи, але в підсвідомості нічого не пропадає.

Казка є одним з найбільш доступних засобів, для повноцінного розвитку дитини. Не потрібно применшувати роль дитячих казок у вихованні дітей. Якщо правильно підібрати казки з віковими особливостями дітей, можна позитивно впливати на емоційний стан дитини. Коригувати і покращувати її поведінку.

Метою казок має бути розвиток в дитині даних від природи емоцій. Дія таких книг має бути направлено на розвиток почуттів дітей, а не на їх розум. Якщо звертати увагу на нелюбих і улюблених героїв дитини, можна вчасно виявити і скоригувати можливі психологічні проблеми дитини. Фантазію дитини легко направити як у позитивний, так і в негативне русло розвитку. Починати краще з чарівних казок, що мають простий сюжет. Виховання казкою має сприяти вихованню впевненості в собі і своїх силах.

 

Для читання казок важливо вибрати правильний час, коли дитина буде спокійною і в доброму гуморі. Можна робити це перед сном, коли є час обговорити казку. Читати потрібно із задоволенням і не відволікатися, це принесе більше користі і позитивних емоцій. Одну й ту ж казку можна читати дитині багато разів, це допоможе їй зрозуміти її сенс.

Коли ж починати читати? Спеціалісти радять розпочати з народження дитини. Сам процес заспокоює і маму, і малюка. Для цього періоду підійдуть віршики і добрі неемоційні короткі казочки, зорієнтовані на звуконаслідування (мур-мяу, гав-гав тощо). Читати слід без поспіху і спокійно. Дитина ще поки не розуміє, що їй говорять, але добре вловлює інтонації.

Відповідно до дорослішання малюка, необхідно підбирати довші казки із складнішим сюжетом і більшою кількістю героїв. У перелік книжок для читання варто включати літературні казки. Спочатку дітлахи вбирають інформацію про найпростіші цінності і поняття разом із материнськими пісеньками, віршиками, приказками. Трохи пізніше, після двох років, починається справжнє виховання казкою.

Після чотирьох років час вводити у світ дитини емоційні відтінки, яскраві події, боротьбу добра і зла. У цьому віці буде цікаво слухати історії, головним героєм котрих буде такий самий малюк. Створюючи особливий сюжет, візьміть за основу ситуацію з життя дитини. До прикладу, якщо хочете навчити доньку чи сина допомагати мамі, придумайте або прочитайте казку, із якої дитина зрозуміє, наскільки це добре і чому.

У період з п’яти років у дітей формується особисте ставлення до нашого світу та людей, закладаються задатки поведінки у дорослому житті. Для дітей до шести років краще обрати книжку із великою кількістю яскравих ілюстрацій. Не потрібно, щоб розповідь була дуже довгою. Особливо дітям дошкільного віку подобаються казки. Казка займає настільки важливе місце в житті дитини, що деякі дослідники називають дошкільний вік «віком казок».

Після шести років можна читати казки складніші і довші з наявністю чіткого сюжету. Бажані герої — люди чи тварини. Заохотити дитину молодшого шкільного віку до читання допоможе приклад батьків. Оскільки дитина у всьому вас копіює, то від того, як часто маля бачить із книгою маму і тата залежить ймовірність, як скоро ви побачите з книгою його.

Казки бувають народними та авторськими. Народна казка — найдавніший вид казок. Їх особливістю є відсутність особи автора. Народні казки — це витвір усього суспільства. Звичайно, що кожна казка в основі має розповідь, яку розповіла певна людина, але з з того часу ця казка, як правило, переказується великою кількістю людей і досить сильно змінюється.

У кожного народа є свої казки, збірки так і називаються – українські народні казки, російські народні казки, англійські народні казки, німецькі народні казки тощо. Є також народні казки в обробці якогось автора.

Найвідоміші збірки казок: арабські — «Тисяча й одна ніч»; німецькі — братів Грімм; російські — О. Н. Афанасьєва.

Авторська казка — казка, створена одним чи декількома авторами, імена яких, як правило, відомі.

Найвідоміші автори літературних казок: Ш. Перро, Г. Андерсен, В. Гауфф, О.Пушкін, Леся Українка, Наталя Забіла, Іван Франко, Василь Сухомлинський, Марійка Підгірянка.

Не дивлячись на те, що казка — це придумана історія, вона зберігає у собі диво, здатне зачарувати кожну дитину, адже кожна історія відкриває цілий світ. Світ із чарами, з неймовірними пригодами, зі страшними таємницями і благородними героями, з перемогою добра над злом і обов’язково зі щасливим кінцем. Читаючи разом із малюком, щоразу поринаючи у світ чарів, мама і тато також стають добрішими, адже у кожному із нас глибоко в душі живе дитина, що вірить у дива.

Рекомендації  ЩОДО  ПІДГОТОВКИ ДО ВИПРОБУВАНЬ, ТЕСТІВ, ІСПИТІВ

  1. Залишіть для підготовки до випробувань достатньо часу, щоб не виникла ситуація, коли потрібно прочитати ще щось в останню хвилину. Цей підхід дозволить значно підси­лити Вашу впевненість у своїх силах, адже Ви знатимете, що витратили достатньо часу на підготовку й підготувалися добре.
  2. Складіть розклад своєї підготовки до іспитів, тестів,  щоб Ви змогли стежити за часом і моніторити власний прогрес. Залишіть час на відпочинок і розваги, щоб уникнути перевтоми.
  3. Тільки-но Ви помітите, що увага розсіюється, а Ваш мозок почав утомлюватися, влаштуйте короткий відпочинок. Після того, як будете готові  працювати  далі,  повертайтеся до занять.
  4. Експериментуйте із різними методиками підготовки, щоб заняття стали для Вас розвагою і Ваша мотивація зросла.
  5. Не пийте занадто багато кави і газованих напоїв: кофеїн тільки більше збудить Ваш мозок і зробить його менш спри­йнятливим до інформації. Харчуйтеся частіше і правильно – у період активної підготовки до  випробувань Вашому мозку потрібно більше поживних речовин.
  6. Регулярні, але помірні фізичні вправи підсилять Вашу енергію, прояснять мислення і знизять відчуття стресу.
  7. Спробуйте вправи йоги, дихальну гімнастику або інші способи розслаблення й подолання стресу. Вони допоможуть Вам зняти напруження, підсилять концентрацію уваги, а також поліпшать сон.

ЯК ПОВОДИТИСЯ ПІД ЧАС ТЕСТІВ, ІСПИТІВ

  1. Уникайте паніки. Нервуватися перед іспитом — це при­родно, але панікувати — непродуктивно, тому що Ви не зможете мислити чітко.
  2. Найшвидший і най­більш ефективний спосіб подолання відчуття стресу й паніки — це заплющити очі й зробити кілька повіль­них, глибоких вдихів і ви­дихів. Це заспокоїть Вашу нервову систему. Одночас­но можна проговорити про себе кілька разів: «Я спокій­ний і розслаблений» або «Я знаю, що зможу це зро­бити, і зроблю  добре».
  3. Якщо Ви відчуваєте у своїй голові порожне­чу — не панікуйте! Паніка тільки ускладнить процес згадування та сприйнят­тя інформації. Натомість  спробуйте на хвилину зосередитися на повільному, глибокому вдиху. Якщо Ви все ж не можете згадати необхідної інфор­мації, переходьте до іншого питання; поверніться до забутого  пізніше.
  4. Після іспиту не потрібно марно гаяти час, засуджуючи та критикуючи себе за те, що, на Вашу думку, ви зробили не так. Найчастіше власна самооцінка буває найбільш критичною. При­вітайте і похваліть себе за те, що зробили правильно.
  5. Якщо випробування справді змушують Вас почуватися нездоровим, турбують або гнітять, не ховайте своїх почуттів. Поговоріть із ким-небудь  про це. У деяких культурах люди думають, що ділитися своїми почуттями й турботами з іншими — неправильно. Але це єдиний спосіб одержання допомоги й підтримки! В Англії кажуть: «Проблема, якою ти поділився, — вирішена проблема». Отже, Ви обов'язково маєте знайти того, з ким можете поділи­тися своїми турботами. Може, це буде Ваш друг, колега  або член роди­ни. Або директор чи його заступник. Або методист.  Пам’ятайте,  Ви – не один!

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО...

  1.   ...раптом виявилося, що вам попалося питання, з якого Ви можете сказати дуже небагато? Не панікуйте, а одразу по­чинайте записувати все, що колись чули із цього приводу: чи то з телепередачі, чи то  із розмови з колегами чи друзями або з енциклопедії. У процесі написання Ви можете ще щось згадати, можливо, із курсу навчання у інституті або із  прочи­таного. А можна зробити й так. Розділіть лист паперу навпіл. Ліворуч напишіть, наприклад: «Що я знаю» (або просто по­ставте «+»),   а  праворуч — «Що мені невідомо» (або «—»). Смі­ливіше пишіть ліворуч усе, що Вам спадає на думку, — правила, приклади, окремі положення тощо. Нічого, якщо все це буде безладно. Праворуч записуйте питання, «діри», пункти, про які, як вам здається, Ви нічого не можете сказати. Час від часу переглядайте праву частину й викреслюйте все, що згадали. Наприкінці підготовки обов'язково складіть план відповіді: краще відповісти не все, але те, що ви знаєте, викласти чітко й логічно.
  2. ...узагалі нічого не знаєте. Не кажіть про це екзаменатору, а говоріть будь про що, навіть верзіть якусь ахінею, на кшталт: «Перш ніж розповісти про творчість Пушкіна, тре­ба поговорити про принципи поетичної творчості взагалі...». Покажіть, що знаєте хоч щось. Хоча, звісно, краще грати за правилами.
  3. ...на півслові ви забули, про що треба говорити. Насамперед не «губіть голови». Зберігайте спокій, хоча б зовнішній — таке може трапитися з кожним! Повторіть останню фразу, спочатку так само, як і раніше, а потім, якщо зможете, іншими слова­ми. За цей час згадаєте план відповіді: що Ви вже розповіли? Чого стосується ця фраза? У більшості випадків це допомагає. Якщо це так — сміливо відповідайте далі. Якщо ні — подивіть­ся на наступний пункт плану і починайте розповідати його (навіть якщо Вам тільки здається, що цей пункт наступний). Потім наприкінці відповіді завжди можна повернутися до того, що пропустили.
  4. ...Ви вже майже скінчили відповідати, й отут, нарешті, зга­дали, про що хотіли сказати, коли «втратили думку», або про що забули. Нічого страшного. Закінчуйте говорити те, про що говорили, а потім скажіть те, що пропустили. У жодному разі не переривайте відповіді заради цього. Краще нехай про щось Ви скажете пізніше, ніж уся відповідь виявиться нелогіч­ною. Не говоріть: «Так, я ще забула сказати про...». Говоріть, наприклад, так: «А якщо повернутися до (назва пункту плану), я хотіла би додати...» або так: «Крім того, треба сказати, що...», «Варто підкреслити...».
  5. ...Вас не слухають. Не сприймайте це як особисту образу. Відповідайте далі, немов нічого не помітили.
  6. ...екзаменатор у різкій і неприємній формі перериває Вас, вимагає щось уточнити, повторити. Або ще гірше, «кидає» не­приємні репліки. Не думайте про це. Від Вас потрібні мужність і зібраність, уміння не показувати образи. Сконцентруйте увагу на точній відповіді. Відповідайте чітко й коротко. Тільки так Ви зможете довести, що до Вас ставляться несправедливо. У жодному разі не пока­зуйте, що розлютилися, і не намагайтеся викликати жалощі до себе. Найефективніше — зберегти почуття власної гідності і так триматися.
  7. ...Ви обмовилися, і всі стали сміятися. Не переймайтеся. Це може трапитися з кожним. Обмовляються навіть професіо­нали — диктори радіо й телебачення. Посмійтеся разом з усі­ма — і все. Якщо ж цього крім Вас узагалі ніхто не помітив, говоріть далі, немов нічого не трапилось.
  8. ...Вам ставлять додаткове запитання. Не лякайтеся. Не квап­теся з відповідаю. Можете сказати, що Вам треба трохи подума­ти. Чітко визначте, чого стосується це запитання, якої відповіді воно вимагає. Перш ніж говорити, сформулюйте відповідь подумки. Часу на це потрібно зовсім небагато.
  9. ...Ви помилилися. Ну то й що? Помилки бувають у всіх. Якщо Ви помітили помилку і знаєте, як її виправити, зробіть це. Якщо ж не впевнені, правильна Ваша відповідь чи ні, від­повідайте далі, начебто нічого не трапилось. Якщо Вам вкажуть на помилку, і Ви не впевнені у своїй правоті, краще погодьтеся. Не бійтеся помилок!
  10. ...Вам поставили оцінку нижче за ту, на яку ви розрахову­вали. Не сперечайтеся, нікому нічого не доводьте. І звичайно, ніколи не забувайте про почуття гумору — нехай воно не залишає вас і під час конкурсу.
 
  1. 10 заповедей родителям 1класса
  2. Батькам,які прагнуть розвивати
  3. Гиперактивный ребёнок
  4. Детская агрессивность
  5. Психологические-рекомендации
  6. Рекомендации родителям
  7. Трудные дети

Загальні рекомендації для батьків у вихованні своїх дітей

 

На цій сторіночці ми запропонуємо вам різну інформацію по:


  • питанням вікових особливостей дітей;
  • питанням психологічних аспектів виховання; 
  • специфіці побудови стосунків з дітьми, що проявляють особливості поведінки.


Конфлікти між батьками і дітьми : причини і способи подолання.
Виник конфлікт між дитиною і батьком і, на жаль, не вирішений, а поглиблюється. Як вирішувати протиріччя так, щоб вигравали усі? Треба навчитися знаходити альтернативи, не випадково ми живемо у світі постійних компромісів і переговорів. Знаходження альтернативи означає можливість вирішити конфлікт між батьками і дитиною так, щоб кожен відчув себе краще і зрозумів суть протиріччя. Воно включає досягнення взаємної згоди. Батьки, передусім, повинні пам'ятати, що пошук альтернатив відрізняється від "давання" порад і вказівок типу "Зроби це", "Я думаю, що ти повинен".

Такі ради даремні з наступних причин:
рада робить дитину тільки залежнішим від батька. Він не сприяє тому, щоб дитина навчилася вирішувати проблеми і придбала незалежність; 
часто дитина скептично сприймає ради дорослого і не любить, коли йому вказують, що і як робити. Навпаки, він прагне включитися в обговорення проблеми;
виникає питання, хто винен у тому випадку, якщо батьківська рада не працює - дитина або батько?
Навчити дитину знаходити альтернативу означає допомогти йому у виборі найкращого способу дії і прийняття ним відповідальності за виконання рішення.

Існують певні етапи пошуку альтернативи:

  • визначення протиріччя або проблеми;
  • вироблення альтернативних рішень;
  • обдумування і оцінка альтернативних рішень; 
  • вибір альтернативи і реалізація рішення; 
  • визначення того моменту в майбутньому, коли можна буде оцінити прогрес.

Хоча, на перший погляд, усе це може виявитися дуже простим в практичному застосуванні, проте, є ряд ключових моментів, які необхідно утямити перш, ніж почати користуватися цією схемою. Сядьте поряд з дитиною і поясните йому процес пошуку альтернативних рішень, а також те, як вони допоможуть в рішенні протиріч. Необхідно пам'ятати, що кожен учасник конфлікту - людина; отже, до кожного треба відноситися гідно і з повагою. Протиріччя успішно вирішуються у тому випадку, коли кожен розуміє, що саме включають ці етапи процесу. Використовуючи усі вказані етапи рішення дитячо-батьківського конфлікту, батько може уникнути багатьох інших проблем, пов'язаних з конфліктом.
Хоча деякі протиріччя вирішуються самі по собі, а інші легко долаються без проходження усіх стадій, треба і батьку і дитині розуміти, що саме включається в кожен етап.

Етап I. Визначення протиріччя або проблеми.
1.Батько має бути упевнений, що вибраний для пошуку альтернативи момент вдалий як для нього самого, так і для дитини. Дитина, як і усе, ображається, якщо його обривають або відкидають.
2.Батько не повинен боятися сказати: "Те, що сталося, є проблемою, і я хочу, щоб ти допоміг вирішити її". Треба дотримуватися наступних цілей і правил :
скажіть усе, як є. Якщо Ви як батько почуваєте себе сильним в цьому пункті, має сенс, щоб саме Ви звернулися до дитини з питанням;
уникайте звинувачень, які лише змушують дитину захищатися і зменшують шанси на вирішення протиріччя;
використовуючи спільні дії, батьку слід дати дитині зрозуміти, що вони повинні об'єднатися в пошуку того рішення, при якому ніхто не буде ущемлений і яке вимагає "зустрічі" дитини і батька. Важливо, щоб дитина повірила в те, що батько щиро бажає його допомоги і з повагою відноситься до його ідей.

Перший етап пошуку альтернатив має бути успішно завершений перш, ніж будуть зроблені спроби реалізувати інші чотири етапи. В деяких випадках цей етап виявляється дуже простим, наприклад, при виборі одягу. Проблема ясна: "Яку сукню купити"? Менш ясною ставати проблема чи "Потрібна Соні нова сукня"?. Тут можливе протиріччя: чи "Має потребу вона в новій сукні більше, ніж в нових черевиках"? чи чи "Має потребу вона більше вона в нових сукнях або в додаткових учбових заняттях, які коштують грошей"?

Етап II. Пошук і вироблення альтернативних рішень.
Ця стадія вимагає від дитини і батька аналізу різних рішень. Для того, щоб почати "мозковий штурм", батько може запропонувати дитині: "Що саме ми повинні проаналізувати? Які у тебе ідеї з приводу нашої проблеми"? чи "Дві голови краще за одну. Я готовий тримати парі, що у нас з тобою з'являться хороші ідеї".

Для того, щоб допомогти знайти вирішення проблеми, постарайтеся тримати в думці наступні ключові моменти:
дозвольте дитині першому запропонувати своє рішення. Ви скористаєтеся своєю можливістю пізніше;
дайте дитині досить часу для обдумування його пропозицій, особливо якщо він ще маленький;
будьте відкритими, уникайте оцінок, засудження або приниження пропонованих дитиною рішень;
уникайте висловлювань, що створюють у дитини переконання, що Ви не приймете жодне з пропонованих їм рішень;
підтримуйте дитину, особливо в тих випадках, коли в пошук альтернатив беру участь декілька дітей;
займайтеся "мозковим штурмом" до тих пір, поки не переконаєтеся, що "вижати" нові альтернативи не вдасться. Як правило, максимальну кількість ідей люди генерують за перші 5-10 хвилин.

Етап III. Дослідження, обдумування, оцінка альтернативних рішень.

Цей етап включає дослідження і оцінку тих рішень, які, як здається, здатні вирішити протиріччя або проблему. У уяві програються усі можливі альтернативи, а також наслідки прийнятого рішення.
Дуже важливо на цьому етапі, щоб батько включив дитину в обдумування і оцінювання різних рішень. Батько може сказати: "Що ми думаємо про ті рішення, до яких ми прийшли"? чи: чи "Можна сказати, що яке-небудь рішення краще за інших"?
Ця фраза може бути названа фразою "відсіювання". Рішення відкидаються, залишаються тільки ті, які прийнятні для дитини і батька. Батько повинен чесно виразити свої почуття з приводу рішення. Це можна зробити за допомогою реплік типу "Мене не дуже ощасливить цей варіант" або "Я не відчуваю, що це відповідає моїм потребам", або "Це не здається мені справедливим".

Етап IV. Вибір альтернативи і реалізація рішення.
Вибір альтернативи і реалізація рішення стануться легше у тому випадку, якщо пройдені інші стадії дослідження альтернатив і між батьком і дитиною стався відкритий і чесний обмін думками. Для того, щоб вибрати кращу альтернативу, пам'ятаєте наступне:
поставте питання типу "Ти думаєш, це приведе нас до рішення? Чи усіх задовольнить це рішення? Чи вирішує це нашу проблему"? рішення не конкретизуються. Жодне з рішень не повинне вважатися остаточним і не підлягаючим змінам. Батько міг би сказати дитині: "Звучить непогано, давай спробуємо і подивимося, чи вирішує це наші проблеми"? чи "Мені хотілося б це спробувати. А тобі"?
запиши рішення на папері, особливо у тому випадку, якщо воно включає ряд пунктів, щоб не один не був забутий.

Усі ті, що беруть участь повинні розуміти, що кожен вносить свій вклад в пошук рішення. Підводячи підсумок, можна сказати: "Схоже, що ми досягли згоди" або "Я думаю, мені ясна наша готовність бути".
Усім учасникам обговорення повинно бути ясно, що саме від них потрібно і яким чином можна досягти взаємної згоди. Їм слід постійно звертатися до питань: "Хто"?, "Що"?, "Де"?, "Як"?. Наприклад: "Хто за це відповідає? Коли ми почнемо і коли закінчимо? Де усе це відбуватиметься? Як це усе здійснюватиметься"?.
Протиріччя, пов'язані з роботою по будинку і робочими "обов'язками", можуть бути врегульовані за допомогою таких питань, як: "Як часто? У які дні? Які критерії оцінки"?. У конфліктах, пов'язаних з сном, батько і дитина можуть обговорити, хто повинен стежити за часом, що відбувається, якщо дитина вчасно не лягає спати, або чому дитина не хоче йти в ліжко.Питання реалізації повинні обговорюватися тільки після того, як усі учасники дискусії остаточно висловляться з приводу вирішення проблеми. Реалізація зазвичай проходить легше в тих випадках, коли усунені розбіжності в думках.

Етап V. Вибір відповідного моменту для оцінки правильності прийнятого рішення.
Ця стадія, про яку нерідко забувають, насправді дуже важлива, оскільки не усі рішення якнайкраще відповідають інтересам кожного - батька або дитини.
Отже, як дитині, так і батьку необхідно повернутися назад і розглянути, як йдуть справи, наскільки вибране рішення задовольняє кожного. Дитина частенько погоджується на рішення, яке надалі виявляється важкоздійсненним. Необхідно звірятися один з одним, запитуючи: "Як йде виконання рішення? Ти як і раніше вважаєш його задовільним"?

Іноді на стадії оцінки з'являється нова інформація, що вимагає перегляду первинного рішення. Оцінювання є важливою ланкою процесу пошуку альтернатив. Оцінювання покаже, наскільки вдалим виявилося знайдене рішення, чи потрібна якась корекція. 
Важливу роль в процесі пошуку альтернатив грають установки. І батько, і дитина повинні:
хотіти почути партнера;
хотіти вирішити конфлікт;
розуміти і, по можливості, приймати почуття партнера;
вірити, що інша людина теж може знайти хороше рішення;
дивитися на іншу людину як на самостійну особу, з його особливими почуттями.
Форми поведінка, що реалізовує установку на розуміння, эмпатию, довіра і прийняття, включають:
зоровий контакт (дивитися на партнера, але не свердлити його поглядом);
мова жестів (природні розкуті відкриті жести і пози). Сюди входить і Ваша власна манера триматися, що висловлює бажання вирішити конфлікт;уважне слухання партнера, не стільки що відноситься до того, що він говорить, скільки що підтримує його і спонукаюче продовжувати і прояснювати свої думки і почуття.

 
Чому метод дослідження альтернати

Сайт МіськУО
Зробіть посилання на наш сайт
Калькулятор

Дизайн Костянтинівський НВК © 2018
Безкоштовний хостинг uCoz